Нора пов?льно тягне св?й двокол?сний в?зок, наповнений ?жею, обережно маневруючи м?ж купами см?ття, оминаючи вибо?ни та ховаючись за поламаними металевими механ?змами, що колись називалися ?автомоб?лями?. Навколо все було в р?зному ступен? поламане й заросле р?зноман?тними рослинами.

  Вона пам’ята?, як голова Такеда розпов?дав про ?старий св?т? ? про те, що в?н пам'ятав ще з дитинства. В?н був вражений, коли вперше зайшов у м?сто ? побачив величезн? буд?вл?, що височ?ли над вулицями, повними людей. А ?автомоб?л?? тод? були рухомими об'?ктами, а не стояли мертвими на дороз?. Зараз тут набагато тих?ше. Майже нема? н?якого руху, нав?ть тварин все р?дше ? р?дше можна зустр?ти. ?дин? звуки — це в?ддалений шум води, яка пер?одично капа? в калюжу, ? металевий брязк?т в?зка Нори.

  Через деякий час вона повернулася до найб?льшо? буд?вл? в ц?й м?сцевост? — 5-поверхового торгового центру. Саме там знаходиться ?? маленьке село. Хоча в ньому було лише 9 людей, ця к?льк?сть вже не могла зб?льшитися. Бо б?льше не буде д?тей.

  Такеда казав, що колись у ?стор?? ж?нки ? чолов?ки могли народжувати д?тей. Але в якийсь момент ця здатн?сть раптово зникла. Можливо, це був старший в?рус(про як? Нора чула в?д Амел??), а може, секретний експеримент уряду вийшов з-п?д контролю. Або нав?ть боги покарали ?х. Н?хто точно не зна?.

  Коли це сталося, весь св?т збожевол?в: кожен дбав лише про себе ? ставав его?стичним виродком. З неба падали ?бомби?, стр?ляли з ?рушниць? та траплялися ?нш? поган? реч?. Нора не розум?ла, що означають ц? слова, але ?рушниця? була схожа на маленький гучний арбалет, який м?г швидко стр?ляти ? звучав як крик ?тигра?. А ?тигр? був величезною ?к?шкою?. А ?к?шка? була схожа на ?собаку?. Нора знала ?собаку?. Його звали Джек, ? в?н охороняв село. Але к?лька рок?в тому в?н постар?в, ? його з'?ли. Джек був не дуже смачним.

  Хай там що, перед тим як повернутися до селища, Нора мала привести до належного вигляду ?? подарунок. Звичайна калюжа п?д?йде. Пощастило що вчора був дощ. Ще помилувавшись намистом ? поклавши його в найб?льш чисту кишеню вона зайшла до торг?вельного центру.

  ?? поселення було в дальньому к?нц? буд?вл?, за в?дкритою центральною площею, серед багатьох маленьких ?магазин?в?. Коли вони там були ще, зв?сно. Першою зупинкою на маршрут? була кухня, де вже працював Абрагам.

  —Ск?льки я казав тоб? Евел?на, що не треба мен? п?д руку л?зти. В мене тут роботи й так по горлянку… А? Стоп, Нора? Я й не думав що ти так швидко впора?шся. Ти ж наче сама казала, щоб святкували без тебе? ? в?ддала подарунок Такед?, щоб той свою доньку прив?тав ? в?д тебе.

  —Будь ласка, зачекайте трохи…

  Нора сперлася на кол?на, втомлена в?д швидко? подорож? - все таки треба було посп?шати до дня народження.

  —Допомож?ть краще з ?жею…

  —? справд?. Давай, на рахунок три. Два, три!

  Сп?льними зусиллями тушу було покладено на кухонний ст?л. П?д час процедури спина л?тнього чолов?ка непри?мний звук, що змусило того схопитися за не? з бол?сним виразом його бородатого обличчя.

  —Абрагам, що з вами?

  —Та н?чого! Не треба до мене л?зти! Я зараз т?льки присяду трохи… Ахх… Так значно краще.

  —Щось в останн?й час у вас таке часто…

  —Н?сен?тниц?! Ти мен? краще скажи, як ти так швидко впоралась з полюванням.

  —Пощастило. Цей чолов?к щось забув в ру?нах неподал?к. Поки в?н там колупався я на нього настрибнула ззаду.

  —Щось по його ши? не скажеш.

  —Я не змогла потрапити по верхн?й частин? ши? тож була невелика б?йка. На щастя н?яких серйозних пошкоджень не отримала.

  Нора пильно придивилася до обличчя Абрагама, що вс?ляко намагався стримати вираз болю.

  —Мен? зда?ться вам краще обережн?ше до себе ставитися. Можливо варто перепочити день?

  —Ти за кого мене трима?ш! Я ж не Такеда щоб у л?жку сид?ти! Е, ти куди так з?рвалась?

  —Згадала, що подарунок треба забрати в д?да. Вам же не треба допомога на кухн??

  —Ну тут вже точно я сам справлюся. Як я можу зруйнувати свято?

  —Тод? я п?шла. ? не забудьте залишити долон? та пальц? для ?менинниц?!

  —Йди давай вже, сказав же, що розберуся…

  This narrative has been purloined without the author's approval. Report any appearances on Amazon.

  Навряд чи Нора почула його в?дпов?дь, адже вже поб?гла до свого дому, аби лишити там рюкзак ? можливо переодягнутися в щось краще. Свято як не як. Проте як ми ще впевнемося в майбутньому, посп?шн?сть до добра не доводить…

  Поки Нора б?гла коридорами вона не почула кроки попереду, що призвело до з?штовхнення ?? з дорослою ж?нкою.

  —Нора! Дивись куди б?жиш!

  —Вибачте Сео Юн, я п?дберу… В що це таке?

  Нора оглянула пластмасовий контейнер з чимось жовтим й тягучим.

  —Мед. Справжн?й.

  —Ого… В зв?дки?

  —Пам'ята?ш як ми були на експедиц??? Тод? не т?льки ти приховала щось в?д ?нших. День народження Амел?? як не як! Без не? ми мабуть вже давно померли вс?.

  —Ясно.

  Нора з натягнутою посм?шкою впихнула дел?катес в руки старшо? ж?нки ? продовжила св?й шлях. Гарно що Нора змогла знайти ср?бну прикрасу, ?накше вона точно програла би битву за кращий подарунок. Хоча хто зна, можливо знайдена книга виявиться найкращою що вона колись читала.

  —Хоч би вибачилась. Н? “в?таю”, н? “до побачення”…

  —Вибачте ще раз Сео Юн, я просто дуже посп?шаю!

  Нора крикнула, поки входила до сво?? халупи, якщо це можна назвати таким розк?шним словом. Тонкий матрац з купою покривал та стара подушка. ?диний плюс - не було блох чи ?нших небезпечних комах. Також був ст?л, хоч господарка забула, коли його востанн? використовувала.

  Але нараз? це не було важливо. В?дчинивши шафу вона н?чого кращого не знайшла. ? не дивно, адже вона зранку в?ддала весь зайвий одяг на прання. Проклинаючи власну пам'ять Нора п?д?брала стародавню футболку й витерла сво? худ? разом з худорлявим т?лом п?д ним. Це особливо кров не прибирало, але хоча б трохи допомогло. Мабуть.

  У будь-якому раз? тепер треба посп?шати за ориг?нальним подарунком. Навряд чи Такеда вже в?ддав би його, в?н розум?ючий. Скор?ш за все оч?ку? як вс? зберуться на бенкет. Не гаючи часу Нора з?бралася до голови поселення ? пройшовши до найдальшого “будинку” вона зайшла з? словами: “Вибачте що турбую, пане Такеда.”

  Старче заходився в сво?му л?жку, одне з небагатьох що змогли д?стати з мебл?невого магазину ? яке дос? дивом вижило. Ст?л пустував вже довгий час, встигнувши накритися пилом. Закриваючи ст?ни майже всюди були металев? полиц?, що ран?ше збер?гали найр?зноман?тн?ш? предмети. Пот?м ?х переробили п?д книжн?, але нараз? й книг серед них мало. Б?льш?сть Амел?я забрала ?з собою, як 2 горщика з кв?тами.

  З того часу Нора не любила сюди заходити. В?д цього м?сця в?яло неминучою смертю й стан здоров'я Такеди не покращував ситуац?ю. Дек?лька м?сяц?в тому його руки почали трястися, згодом все т?ло. З часом це стало наст?льки погано, що в?н майже не м?г самост?йно рухатися. Розмовляти теж став менше, а коли намагався щось сказати, то це виходило з неймов?рними труднощами. Погляд старого пост?йно н?би був спрямований кудись дал? й не жодного бажання побачити наступний день. ? не в?риться, що колись це був той, хто сказав Нор? в ?? скрутн?й ситуац??: “Живи”. Проте мабуть найг?рше що у випадков? моменти Такеда м?г засм?ятися пустим см?хом, що луною наповнював к?мнату.

  Гарно що Амел?я вже ви?хала в?д свого батька. Можливо залишати св?й подарунок йому було поганою ?де?ю з самого початку, проте не можна сказати, що Нора мала з ?ншими б?льш т?сн? зв'язки. Вони були ?й як с?м'я, зв?сно, але саме Такеда та Амел?я були справжньою с?м'?ю. Як н? як саме вони надали житло Нор?.

  Д?вчина прис?ла на ст?лець б?ля його л?жка. Старий нав?ть не подивився в ?? сторону.

  —Вибачте що турбую, але плани трохи зм?нилася. Я сама прив?таю Амел?ю, добре?

  Той пов?льно кивнув ? вказав пальцем на верхню полицю одного з книжних стелаж?в. Взявши ст?лець й забравшись на нього Нора знайшла там свою книгу.

  —А ще, чи можу я взяти ключ в?д к?мнати Амел??? Хочу ?й сюрприз влаштувати.

  Н?чого не кажучи Такеда почав тремтячою правою рукою шукати велику зв'язку ключ?в на тумбочц?. Знайшовши потр?бний в?н вибрав його серед ?нших. В цей час д?вчина п?д?йшла та в?д'?днала цей ключ, поклавши його до кишен?.

  —Дякую.

  Нора швидко з?бралася й перед виходом з к?мнати в останн? глянула на старця. Той так ? продовжував дивитися на ст?ну над полицями. Його оч? не рухаються, рот прив?дчинений, поза потр?сканими губами видн? гнил? зуби. Нора ледь втрималася в?д того, щоб здригнутися й посп?шно вийшла, зам?нивши за собою двер?.

  Д?вчина прямувала до к?мнати доньки Такеди, проте зупинилася у коридор? неподал?к в?д не?. Тепер треба нишпорки потрапити всередину. Можливо якось виманити ??… А може легше напряму постукати у двер?? Але тод? сюрпризу не вийде…

  —Амел?я, ви тут?

  —Так.

  Знайомий голос. Виглянувши з-за кута Нора побачила Барбару, л?тню ж?нку(третю за в?ком серед вс?х мешканц?в) та Амел?ю, що вийшла з дому. Вона була одягнена у синю довгу сукню, ?? каштанове волосся закривало ?? плеч?.

  —А можете пройти з? мною, м?с? Я тут для вас дещо п?дготувала.

  —Що ви, не варто було це робити…

  Амел?я почервон?ла, вона н?коли не вм?ла отримувати компл?менти. Хоча вигляд на ?? обличч? був не такий, як зазвичай…

  —Та н?, люба. Як би не ти, то я й не знала що робити! В так завдяки тоб? в нас нав?ть св?тло ? ?нод?, якщо сонце гарно св?тить та в?тер ду?! Тому йди за мною!

  —Добре, т?льки не треба мене називати м?с. Я вас молодше на 30 рок?в.

  Амел?я з?тхнула й п?шла за Барбарою, зачинивши перед цим двер?. Це був ?деальний шанс для Нори ? вона його не збиралася втрачати. Як т?льки звуки крок?в зникли вона швидко зайшла до к?мнати.

  Нора з?тхнула й озирнулася навколо. Тут все зм?нилося з останнього раз, як вона була в не? дома. На ст?н? вис?ла якась мапа з багатьма закреслиними м?сцями, купи р?зних запис?в та пап?рц?в на стол?, книги в деяких м?сцях лежали купою, майже до ?? плеч. Варто буде розпитати Амел?ю, як вона повернеться.

  ? це можливо буде скоро, адже хтось повертався коридором. Нора моментально сховалася б?ля дверей. Ось вони в?др?зняються та в к?мнату заходить д?вчина середнього зросту з темним волоссям та карими очима в тут…

  — З днем народження!!!